Регион
  • 01

    18

    2016
img

 

Близнюківський селищний голова Геннадій Король у вересні 2014-го подався добровольцем на фронт. Він провів рік у зоні АТО, а після повернення з армії пішов на місцеві вибори від Волонтерської партії України. Пішов – і переміг з величезним відривом, втретє за свою кар’єру очоливши селищну раду Близнюків.

Сміливий вчинок чиновника наробив чимало галасу: про нього писали у ЗМІ, а односельці до останнього не вірили, що їхній голова насправді йде воювати. Але чоловік чесно відслужив в армії більше року, побувавши за цей час у кількох гарячих точках Луганської та Донецької областей. А коли живий і здоровий повернувся додому, близнюківці віддали за Геннадія Короля, який балотувався від Волонтерської партії України, близько 90 % голосів. Що спонукало чиновника змінити діловий костюм на військову форму і який досвід він здобув під час служби в українській армії, розповідає сам Геннадій Король.

  • Селищний голова, який пішов воювати – як так сталосяПрийшла повістка?

  • Ні, я довгий час просився, з лютого місяця. І тільки 1 вересня 2014 року мене забрали.

  • А як же ваша посада?

  • Законом передбачено – за відсутності голови його повноваження виконує секретар ради.

  • Чому ви взагалі визвалися служити в армії?

  • Ну як? Тому що я чоловік, і це моя сутність. У моїй країні біда, мені соромно дивитися своїй дружині в очі, коли навколо відбуваються такі страшні речі. Зрозуміло, що вона мене не пускала, що були сльози і благання залишитись вдома, але я не хотів, щоб вона думала, що я боягуз.

  • І якого досвіду ви здобули в АТО, що побачили, які враження? Як воно – бути солдатом?

  • Враховуючи, що я людина з досвідом життєвим, з життєвою позицією, з характером, достатньо, як мені здається, освічена людина, я, скажімо, був для молодших солдат і командиром, і політруком, і вчителем, і вихователем. Тому що це ж перша-друга хвиля мобілізації була – і дисципліна кульгала, і забезпечення. Було важкувато. Тому я знаходив слова для солдат, щоб підбадьорити їх. Я нагадував, що наші діди, коли воювали у Велику Вітчизняну війну, цілими тижнями, місяцями жили в значно гірших умовах і напевно не скиглили. І тепер ми ходимо до їхніх пам’ятників для того, щоб пишатися ними. А самі – тут кашки не привезли – вже соплі і сльози. Тож солдати розправляли плечі і відчували себе чоловіками. Я їм говорив: «Нікого не слухайте, вашим жінкам, вашим родинам за вас ніколи не буде соромно».

  • Тобто побут солдатський – він вас аж ніяк не збентежив?

  • Збентежив. Це не те що нелегко, це достатньо дискомфортно для будь-якої нормальної людини. Але ти ж розумієш, що так буде не завжди. І коли це вже позаду, думаєш: «Який я молодець!».

  • Жодного разу не жалкували, що пішли добровольцем?

  • Абсолютно. Це ж досвід. Я знаю, що відбувається там, з особистого досвіду, я знаю, що відбувається тут, тому що з самого початку війни я активно займався волонтерською діяльністю безпосередньо – батальйони забезпечував, організовував харчування – у нас тут були блокпости. Близнюки ж за 70 кілометрів від Слов’янська, коли там були бойові дії, ми навіть чули постріли гармат. Тож я повністю забезпечував військових, збирав харчі, бензин, кошти. А в батальйоні, де служив, я навіть отримав срібну відзнаку «Почесний волонтер батальйону», тому що я там був і солдат, і волонтер одночасно.

  • А бойовий досвід у вас був?

  • Я не можу сказати, що я по лікті в крові, я не перебільшую цей досвід. Але цей досвід військового, чоловіка – він був.

  • Тримали зброю у руках?

  • Так, у Верхньоторецькому, у Новобахмутівці.

  • І як – страшно?

  • Для мене як для чоловіка страшно, але азартно. Це немовби гра, коли все відпрацьовано, коли є бойовий дух і бажання рватись вперед, і ми відчуваємо, що ми сильніші і злагодженіші – то в цьому є свій кайф, я хочу сказати. Такий здоровий адреналін.

  • А стріляти у противника доводилося?

  • Досить рідко. Тому що сучасні методи ведення бою пов’язані із взаємодією з іншими родами військ, такими як далекобійна артилерія і так далі. То тут трошки інші задачі стоять саме в тих підрозділах, де я був. Тому маю надію, що це більше була вогнева підтримка з метою недопущення проривів, щоб противник розумів, що тут стоять непрості парні і просто так не пройдеш. Сподіваюсь, що моя куля ні в кого не влучила, бо я теж жива людина православна. Але моя куля повинна була показати – сюди не йдіть!

  • Контраст між чиновницьким кабінетом та окопом разючий. Не важко було переключитися, повернутися до звичайного життя?

  • Я хочу сказати, що в армії в мене відпочили мізки. Тому що якісь такі хвилювання професійні, коли від тебе залежать хворі люди, старенькі бабці, сироти, інваліди, коли є комунальні негаразди – в когось тече дах, десь перебої з водопостачанням – це ті проблеми, які заважають спати ночами. Якщо у звичайному житті ти роками не засинаєш без снодійного, то в армії, де б ти тільки не притулився – ти вже спиш здоровим козацьким сном, ти їси з апетитом. Я за рік армії підтягнув досить гарно свою фізичну форму. Тому в усьому є свої гаразди та негаразди.

 

  • 61022, Харьков, ул. Сумская, 49

© 2016